Газета "Перемога": А фастівчани і Святого Миколая шанують, й за Діда Мороза горою стоятимуть

Интернет реклама УБС

А цікаво, чи є на землі більш заполітизована нація, ніж ­укра­їнці? Ні, ну це ж треба було додуматися до такого, щоб у той час , коли новорічні настрої вже опанували щирими і ­віруючими у дива нашими співвітчизниками, внести отаке ­сум’яття у їхні чисті душі!

Ні сіло, ні впало, якраз перед Святим Миколаєм у Івано-­Франківську батьки школярів звернулися до місцевих органів осві­ти та науки із пропозицією “декомунізувати” Діда Мороза. Певно, слово заінтригувало, а можливо, й сама ідея: геть все із минулого! Так от, рішуче налаштовані батьки стали вимагати від освітян не запрошувати на новорічні свята у дитсадки і школи Діда Мороза зі Снігуркою. Мовляв, є їм хороша ­альтернатива – Святий Миколай. Коли вгамувався перший шок від такої інформації, подумалося: а чи хто подумав про те, що у час, коли так складно йде “склеювання” Східної і Західної ­Укра­їни, пропозиція визнати втіленням тоталітарного режиму улюблених дітьми (дітьми багатьох поколінь!) доброго Діда Мороза із його славною онучкою Снігуронькою є нічим іншим, як підкиданням хмизу у вогонь?

Якось дріб’язково і брудненько виходить, бо ж стосується маленьких наших громадян, які через свої ще невеликі рочки не можуть сповна захистити тих, на кого очікують понад усіх кожного Нового року. І образливо ж таки робиться, що ­нівелюється те, що вже останніми роками було зроблено мешканцями західних областей країни. Їхній гостинний прийом дітей-східняків робив дива: ці діти закохувалися у Прикарпаття, ­Галичину та Закарпаття. А що їм зараз пропонують? Приїхали, приміром, школярі із Харкова чи Сум до того ж Франківська на зимові канікули. Вдома у них під міськими ялинками Дід Мороз стоїть, а тут він “репресований”. За що, запитає малеча? І вже запала у малу душу іскринка сумніву: “А чи не перетнув я ­кордону? Чи моя це країна?”.

І ви знаєте, дорогі наші читачі, не торкалися б ми цієї теми, якби Дід Мороз потрапив в опалу тільки на далекому від нас Прикарпатті. Міцно зачепило, як у Києві стали дива дивнії відбуватися. Мало того, що зо п’ять років тому головну новорічну ялинку на Майдані запалював чомусь Санта Клаус, а не старенький, вивірений роками Дід Мороз, так ще й днями на одному з українських телеканалів (між іншим, проросійському) підкинули глядачам сюжетик, мовляв, київська влада вже ­другий рік поспіль натякає киянам, що було б непогано витіснити із новорічно-різдвяних свят Діда Мороза.

Ні, ну як тут до історії не звернутися?! Дався, певно, отим реформаторам новорічних чудес штрих із минулого сторіччя, коли Сталін відновив статус Діда Мороза. Вловлюємо нюанс – відновив, а не створив! Пригадаймо класику: того ж Михайла Коцюбинського з його “Ялинкою”, фольклорних Морозів і Морозенків, яких наші предки зазивали на Святвечір ще задовго-задовго до Сталіна. А ще будьмо відвертими – наші Діди Морози вже давно підтвердили статус суто українських Дідів Морозів: вони своїми щедрівками-колядками-віншуваннями додають новорічному святу національного колориту.

А Кличкові й зовсім не до лиця ображати свого земляка. Адже сучасна письменниця Лада Лузіна, відома за романом “Київські відьми”, яка ще й проводить надзвичайно цікаві екскурсії столи­цею, називає Діда Мороза корінним киянином. У своїй книзі вона провела повномасштабне розслідування – а хто ж із древ­ніх богів був прототипом Діда Мороза? І дійшла висновку, що це – язичницький бог худоби, звірів і багатства Велес. Якщо прой­тися вуличками Подолу, стверджує письменниця, то мож­на здогадатися, де приблизно було місце ідолопоклоніння Велесу.

Та й, зрештою, людей же можна запитати, що їм до вподоби у новорічній феєрії. Як от ми: вийшли на фастівський “п’ятачок” і запитали містян, а чи готові вони розпрощатися із Дідом Морозом і Снігуронькою?

У відповідь почули:

Анна з синочком Іллюшею, якому саме на Новий рік ­виповнюється п’ять рочків:

– Усі діти з нетерпінням очікують на новорічну ніч, щоб до них прийшов Дід Мороз і, як завжди, приніс подарунки. То навіщо ми будемо (та й чи маємо на це право?) позбавляти їх найчарів­нішої казки дитинства? Скільки років пройшло, а я й досьогодні пам’ятаю, як ми вірили у новорічні дива. Якщо чесно, то я десь тільки у третьому класі запідозрила, що подарунки, покладені під ялинку, – від батьків, а не від великого, з гучним голосом і довгою білою бородою Діда Мороза. Ні, добрі традиції треба залишати, тож нехай у дитячому світі Дід Мороз живе довго-довго…

Анастасія Цвібель, аспі­рант­­ка факультету філософії Київ­ського національного університету ім. Тараса Шевченка:

– На мою думку, скасовувати статус Діда Мороза було б дуже необачним, тому що це руйнує мрії багатьох дітей. Власне, я б сказала, не лише мрії, але й дитячу психіку. Пригадую, коли мені сказали, що Діда Мороза не існує, то це була маленька трагедія семирічної дівчинки. Хоча в дива я вірю, попри все, до цього часу. Особливо у новорічні.

Святий Миколай і Дід Мороз – це дві різні постаті, які по-різному прийшли в українську дій­сність. Для дітей вони – добрі міфологічні образи, тож руйнувати світ дитячого сприймання зовсім не варто. Таким чином, я категорично – за свята і з Миколаєм Чудотворцем, і з Дідом Морозом. Зруйнувати традиції легко, важче, щоб вони стали частиною людського життя.

Ольга Павлівна Гордієнко, ­до­могосподарка, мама двох дітей (Анна, учениця п’ятого класу школи № 5 – на фото, і дворічна Яночка – вдома):

– По-перше, діти вірять і в Святого Миколая, і у Діда Мороза. Вони чекають на них протягом усього року, мріють про незвичайні подарунки, навіть листи з проханнями пишуть. То навіщо ж їх позбавляти дитячих радощів? Прокинувшись вранці 19-го грудня, куди малеча заглядає? Звісно ж, під подушечку – а що там Святий Миколай приніс: ­солодощі, пухнасті рукавички, тепленькі шкарпеточки чи різочку? А в новорічну ніч, коли куранти проб’ють дванадцяту годину, куди стрімголов летять наші дітки? До ялинки! Щоб знайти для себе подарунок від Діда Мороза! Я глибоко переконана, що і Святого Миколая, і Діда Мороза треба зустрічати з усіма почестями.

А п’ятикласниця Анна на запитання, кого вона любить більше – Святого Миколая чи Діда Мороза, ні на хвилинку не задумуючись, відповіла: “Обох! І нехай ці свята будуть зажди!”.

Світлана – продавець-консультант і Тетяна – юрист управ­ління Пенсійного фонду. Обом по 30 років, обидві перебувають у декретних відпустках. Разом із мамою Світланою на прогулянці п’ятимісячна Веро­ніка, а з мамою Тетяною – дво­місячна Любочка. Молоді мами такої думки стосовно нашого запитання:

– Новий рік асоціюється з Дідом Морозом і Снігуркою і в малечі, і у дорослих. Та навіть подумки не можна уявити, що вони можуть зникнути!

Пригадує Світлана:

– Малою мене батьки на ново­річні свята привозили до своїх батьків у село. Як можна забути таке: дідусь вдягався у костюм Діда Мороза, ставив мене на стільчик, я розказувала віршики, а за це отримувала подарунки. Це було настільки яскраво, що я пам’ятаю все до цього часу. Вважаю, що сімейні традиції треба підтримувати, а не викорінювати. Чим же Дід Мороз завинив? ­Нехай ходить і в дитсадки, і в ­школи, і в домівки до людей і дарує всім радість.

Тетяна підтримує подругу:

– Статус Діда Мороза і Снігурки повинні бути недоторканними! От якими милими для нас досьогодні є дитячі спогади, ­пов’язані з ними, так само й ми повинні зберегти для своїх дітей чарівну казку Нового року.

PS. Як бачите, нам не зустрівся ніхто, хто б ладен був розпрощатися з добрим казковим Дідом Морозом. Впустімо новорічну радість у свій дім і зануримося у світ чарівної казки хоча б на одну ніч. А загадані мрії обов’язково збудуться, якщо у них вірити…

Із фастівчанами спілкувалися Зоя ЗІНОВ’ЄВА

і Мар’яна РИБИТВА (фото)

http://peremoga-fastiv.com.ua

Рубрика: 
Поділитися: 

Останні коментарі